Усього за 21 милю на південний схід від Бірмінгема лежить місто Стратфорд-на-Ейвоні — легендарне місце народження Вільяма Шекспіра. Він народився в 1564 році та вважається найвпливовішим драматургом і поетом в історії. Він створив 38 п’єс, 154 сонети та дві поеми до своєї смерті в 1616 році. «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Король Лір» і «Макбет» належать до його найкращих творів і користуються пошаною в усьому світі. У Королівському Шекспірівському театрі, відомому, як Меморіальний театр Шекспіра з 1875 до 1961 роки, ставлять близько 20 театральних постановок на рік.
Окрім Шекспіра, регіон був домом для багатьох інших відомих літературних діячів, зокрема, Дж. Р. Р. Толкіна, Семюела Джонсона та Філіпа Ларкіна. Наслідуючи їх, тут почали писати Кейтлін Моран, Сатнам Сангеру, Кіт де Ваала, Лі Чайлд, Міру Саяла й поет Бенджамін Зефанія. Відтак, друге місто Великої Британії, має досить жваве театральне життя. Взагалі, за межами Лондона Вест-Мідлендс став театральним центром із такими найкращими майданчиками, як Бірмінгемський репертуарний театр, Олд-Реп-театр і Бірмінгемський іподром — будинок Королівського балету Бірмінгема, який є однією із шести найбільших балетних компаній у світі. Більш детально про розвиток театрального мистецтва в Бірмінгемі читайте на birmingham-trend.com.
Королівський балет Бірмінгема
Якщо говорити про розвиток театрального мистецтва в Бірмінгемі, то неможливо, не розповісти про Королівський балет Бірмінгема. Адже це один із трьох найбільших балетних театрів Сполученого Королівства. Він стоїть поряд із такими, як Королівський балет та Англійський національний балет.
Королівський балет Бірмінгема був заснований на базі театрального балету Садлерс Веллс, який був створений в 1946 році. Відповідно, він став дочірньою компанією Садлерс Веллс, яка того ж року переїхала до Королівського оперного театру, згодом ставши відомою вже, як Королівський балет. Нова трупа була створена під керівництвом Джона Філда й залишалася в Садлерс Веллс протягом багатьох років, ставши відомою саме, як Королівський балет Садлерс Веллсу.
Базуючись на Бірмінгемському іподромі, компанія виконувала низку традиційних, класичних та історичних балетів, а також новаторські нові роботи з метою заохочення сучасних хореографів та композиторів. Нинішній директор — Карлос Акоста, асистент директора — Домінік Антонуччі, головний виконавчий директор — Керолайн Міллер.
Трупа багато гастролювала Великобританією та за кордоном, перш ніж переїхати до Бірмінгема в 1990 році. Тут вона «оселилася» на сцені Бірмінгемського іподрому, якщо, звичайно, виступає в місті. До того ж Королівський балет Бірмінгема має численні спеціально створені приміщення, включаючи набір танцювальних студій, Джервудський центр профілактики та лікування травм Центру профілактики та лікування танцювальних травм Джервуда та адміністративний персонал, включаючи фінансовий відділ, відділ преси, зв’язків із громадськістю, маркетингу, публікацій, відділ розвитку та навчання. Також у Королівського балету Бірмінгема є театр-студія, відома як Patrick Center.
Світове визнання
Колишній Королівський балет Садлерс Веллс складається із 60 танцюристів з усього світу, Королівського балетного оркестру із 60 музикантів, кількість музик залежить від репертуару, технічного та костюмерного відділів, у яких працюють 30 співробітників, включаючи відділ освітлення, звуку, сценічної презентації, звукорежисури, сценографії, костюмів, взуття та відділ перук. Також у наявності балетний персонал, який відповідає за викладання щоденних балетних занять та розширення репертуару.
У 1997 році Бірмінгемський королівський балет став незалежним від Королівського балету в Лондоні та отримав світове визнання під художнім керівництвом Девіда Бінтлі. Нині Бірмінгемський королівський балет — провідна гастролююча балетна трупа Сполученого Королівства. Місія Бірмінгемського королівського балету — бути однією з найкращих у світі компаній класичного балету, яку поважають за її досконалість, мистецькі інновації та соціальну відповідальність, яка підтримує зв’язок зі своєю аудиторією та громадами у своєму рідному місті Бірмінгемі, у Великобританії та в усьому світі.
Що ще важливо — Королівський балет Бірмінгема поділяє прагнення міста бути визнаним на міжнародному рівні, як успішне, інноваційне та культурно різноманітне місто, ставши центром для досягнення досконалості в розвитку та виконанні класичних та інших танців. Відтак, з моменту свого прибуття до Бірмінгему компанія створила велику й лояльну місцеву, регіональну, національну та міжнародну аудиторію, яка прагне побачити, як сучасні, так і більш традиційні постановки.
Стоунвольські бунти
Як видно, з прикладу Бірмінгемського королівського балету театральне життя в місті не просто розвивається, а прагне здобувати світове визнання. Ще одним наочним прикладом розвитку бірмінгемського театру є історія квір-театру. Адже квір-театр завжди мав бунтарський характер і не боявся показувати своє справжнє обличчя.
Це стало поштовхом до важливих дискусій у часи, коли відкрите обговорення питань ЛГБТК+ було жорстко табуйоване або, взагалі, поза законом. Театральне мистецтво протягом історії досліджувало ґендер і сексуальність під завісою класичних історій. Але найважливішим було те, що це дало маргіналізованим у тому суспільстві особам простір для самовираження, роблячи це за допомогою творчого процесу.
Стоунвольські бунти 1969 року знаменують нове відчуття звільнення та невідкладності й у тогочасному театрі. Особливо з такими драматургами, як Ларрі Крамер, Гарві Фірстайн і Март Кроулі, які пишуть п’єси, в яких сміливо говорять про проблеми ідентичності, сексуальності та СНІДу. Особливо «Звичайне серце» Крамера та «Хлопці з оркестру» Кроулі, які вказали новий шлях, представивши суспільству геїв та їхню боротьбу з безпрецедентною відвертістю.
Загалом криза СНІДу 1980-х та 1990-х років мала глибокий вплив на Pride Theatre. Епідемія знищила спільноту ЛГБТК+, і театр став життєво важливим засобом лікування горя, підвищення обізнаності та вимоги до якихось дій. Такі п’єси, як «Ангели в Америці» Тоні Кушнера та «Як є» Вільяма Гоффмана, прямо протистояли епідемії, поєднуючи особисті страждання з політичною критикою.
Історія квір-театру
Торкнулись ці проблеми й другого міста Великої Британії — Бірмінгема. Тут починаючи з 1972 року існував так званий «Фронт звільнення гомосексуалістів», який займався боротьбою за права ЛГБТ. А перший офіційний гей-фестиваль у Бірмінгемі відбувся в 1997 році та включав вуличний карнавал, ринок і живу музику.
Нині ж усе змінилося. Ставлення суспільства до ЛГБТК+ спільноти стало більш толерантним, що дозволило створити свій театр. Відтак один із них був створений у 2018 році. Він має назву — театр «Гордість і радість».
Тут вважають, що для ЛГБТК-людей, як ніколи важливо мати місця та групи, де вони можуть почуватися впевнено, щоб висловлюватись і жити відкрито. Це абсолютно нова театральна компанія у Вест-Мідлендсі, яка, першою чергою, прагне надавати можливості всім охочим. Тут завжди шукають виконавців і техніків, які б доєдналися до дружнього колективу. При цьому, зовсім не обов’язково бути членом ЛГБТК+ спільноти, щоби приєднатися до колективу театру, просто треба мати відкритий розум і серце.
Джерела:
