Кінематограф прийшов до Бірмінгема майже одразу після свого народження наприкінці XIX століття. Відомо, що саме тоді в місті відбувалися перші демонстрації «рухомих картинок», які дуже добре сприймалися глядачами та вважалися нічим іншим, як технічною сенсацією. Короткі фільми показували в концертних залах, театрах та ярмаркових павільйонах. Глядачі на це дійство ходили натовпами. А вже на початку XX століття кіно почало перетворюватися на масову індустрію.
У Бірмінгемі відкривалися спеціалізовані кінотеатри, одним із найвідоміших став Electric Cinema, заснований у 1909 році. Він вважається одним із найстаріших кінотеатрів Великої Британії. А в міжвоєнний період місто вже мало десятки кінотеатрів — від великих розкішних залів у центрі до невеликих районних кінопавільйонів. Саме в цьому середовищі поступово сформувалася ідея кіноклубів — місць, де можна було дивитися інтелектуальне та експериментальне кіно й обговорювати його, але більш докладно про це читайте на birmingham-trend.com.
Зовсім не дивно, що для багатьох мешканців Бірмінгема кіно стало головною формою дозвілля. Робітники, службовці та студенти приходили на вечірні сеанси, щоби подивитися голлівудські стрічки або британські музичні комедії. Відтак разом із масовою популярністю виникла й інша тенденція: частина глядачів почала сприймати кіно як мистецтво, що потребує більш серйозного ставлення.
Кіноклуби як новий формат кінокультури
У 1920–1930-х роках у Європі та Великій Британії почав формуватися рух кіноклубів. Їх створювали ентузіасти, які прагнули познайомити публіку з тими чи іншими фільмами, що майже не потрапляли до комерційного прокату. Це могли бути стрічки французького авангарду, радянський монтажний кінематограф, німецький експресіонізм або просто документальні фільми.
Кіноклуби діяли за особливими правилами. Формально вони були приватними організаціями, тому покази проходили лише для членів клубу. Людина повинна була сплатити членський внесок і отримати квиток або картку учасника. Така система дозволяла організаторам демонструвати фільми поза рамками звичайної кінотеатральної дистрибуції.
Зазвичай діяльністю клубу керував невеликий комітет. Його члени обиралися на зборах і відповідали за формування програми показів, оренду залу та фінансові питання. Часто саме вони вирішували, які стрічки варто показувати, а після переглядів організовували іноді гарячі дискусії.
Аудиторія кіноклубів була досить різноманітною. Тут можна було зустріти студентів університету, журналістів, художників, архітекторів і викладачів. Багатьох приваблювала можливість подивитися кіно, яке не показували у звичайних кінотеатрах, а також обговорити його з людьми, що поділяли схожі інтереси.
Birmingham Film Society та історія його створення
Відтак у міжвоєнний період, коли у Великій Британії активно розвивався рух film societies, у Бірмінгемі також з’явилися перші кіноклуби, серед яких Birmingham Film Society. Його створили кілька ентузіастів кіно, серед яких був молодий службовець міської ради Стенлі Гоуз.
Перший показ клубу відбувся 18 січня 1931 року в кінотеатрі Hampton Cinema, неподалік станції Snow Hill. Із самого початку організатори прагнули показувати фільми, які практично не можна було побачити в комерційних кінотеатрах. До програми входили роботи європейських режисерів, документальні стрічки та експериментальні фільми.
Ідея виявилася досить успішною. Уже через кілька років Birmingham Film Society став одним із найактивніших кіноклубів Великої Британії. У 1934 році клуб налічував понад п’ятсот членів, а напередодні Другої світової війни їх кількість зросла ще більше — приблизно до семисот.
Засідання клубу перетворювалися на справжні культурні події в місті. Після переглядів учасники часто залишалися для обговорення фільмів, сперечалися про нові кінематографічні тенденції і знайомилися з творчістю режисерів, яких британська публіка тоді майже не знала.
Історія Стенлі Гоуза
Серед активних учасників кіноклубного руху того часу був молодий кінематографіст Стенлі Гоуз. Він знаний кінопродюсер і організатор кіновиробництва, який народився в Бірмінгемі 1900 року. Цікавий факт — спочатку він не працював у кіно, бо на початку своєї кар’єри Гоуз був службовцем у міській адміністрації Бірмінгема.
Проте його справжнім захопленням було кіно. Водночас із роботою він активно цікавився кінематографом і входив до кола ентузіастів, які прагнули популяризувати авторське та документальне кіно. Саме ця зацікавленість привела його до участі в створенні кіноклубу Birmingham Film Society.
Причому кіноклубне середовище, де обговорювали нові фільми і знайомилися з режисерами, стало важливою частиною його професійного становлення. Адже пізніше Гоуз перейшов до роботи в кінематографі й став одним із помітних діячів документального кіно. У 1940-х роках він переїхав до Австралії, де очолив державну кінематографічну організацію і сприяв розвитку австралійської документалістики.
Робота в кіноклубі дала Гоузу можливість знайомитися з європейським і експериментальним кіно, спілкуватися з кінокритиками та організаторами показів. Це середовище фактично стало для нього неформальною школою кінематографа. Тому зовсім не дивно, що згодом він перейшов до професійної роботи в галузі кіно і спеціалізувався на документальних фільмах.
У 1940-х роках, уже живучи в Австралії, Гоуз очолив державну кінематографічну організацію з виробництва документального кіно.
Роль кіноклубів у культурному житті Бірмінгема
Але що ж кіноклуби Великої Британії та Бірмінгема? Ці організації, подібні до Birmingham Film Society, із часом почали відігравати важливу роль у культурному житті міст. Вони створювали середовище для кіноманів, режисерів і критиків, а також часто ставали середовищем, де зароджувалися ідеї майбутніх фестивалів. Багато сучасних кінофестивалів виросли саме з невеликих клубних показів, організованих ентузіастами.
Одним із прикладів такого розвитку кіноклубної культури в Бірмінгемі став фестиваль Flatpack Film Festival. Він виник у 2006 році з невеликих кінопоказів, які організовували ентузіасти незалежного кіно в міських артпросторах, галереях і клубах. Спочатку це були камерні події для обмеженої аудиторії, дуже схожі за духом на традиційні кіноклуби.
З часом ініціатива перетворилася на повноцінний міжнародний фестиваль, що поєднує авторське кіно, анімацію, експериментальні фільми та дискусії з режисерами.
Бірмінгемські кіноклуби й сучасність
У Бірмінгемі ця традиція продовжується і сьогодні. У місті регулярно проходять фестивалі незалежного та авторського кіно, а кіноклуби працюють при університетах, культурних центрах і кінотеатрах. Хоча формати показів змінилися, головна ідея залишається тією самою: об’єднувати людей, які хочуть дивитися кіно не лише як розвагу, а, як мистецтво і предмет для розмови.
Так історія кіноклубів Бірмінгема демонструє, як невелика ініціатива кількох ентузіастів може перетворитися на важливий елемент культурного життя міста — і залишатися актуальною, навіть через майже століття після свого виникнення.
Джерела:
