Дія фільму відбувається одразу після закінчення Другої світової війни, але події, які висвітлені в картині сталися ще під час бойових дій. Молодий журналіст розкриває факт та деталі приголомшеної різанини, у ході якої 22 тис. польських офіцерів були страчені Радянськими військами. Ризикуючи всім, він вирішує викрити правду про один із найжахливіших злочинів Йосипа Сталіна. Фільмування картини відбулося в Бірмінгемі, детальніше про це на birmingham-trend.com.
Катинська трагедія
Мова йде про фільм «Останній свідок», який вийшов у прокат у 2018 році. Це драма, або, як писали деякі ЗМІ катинський трилер. Він заснований на реальних подіях, або в цьому випадку, на реальній трагедії польського народу, його захисників. У квітні-травні 1940 року стався один із найбільших воєнних злочинів часів Другої світової війни, який здійснило керівництво радянської держави.
За наказом керманичів країни без суду стратили майже 22 тисячі поляків, серед них були й офіцери польської армії. Усіх їх полонили восени 1939 року. Оскільки найвідомішим та наймасовішим місцем розстрілів став Катинський ліс, що поблизу Смоленська, то трагедія отримала назву і стала відома, як Катинська. Але, як стало відомо значно пізніше масові страти польських воїнів відбулися так само поблизу Калініна, так тоді називалося місто Тверь та в Харкові.
Коли у вересні 1939 року союзники, мова про сталінський СРСР і гітлерівську Німеччину, поділили між собою Польщу, у радянський полон потрапили майже чверть мільйона польських військовослужбовців. Полонених передали в розпорядження НКВС, не дивлячись на те, що це суперечило всім чинним на той час міжнародним нормам. Відтак офіцери, сержанти, поліціянти та працівники пенітенціарної системи були поміщені в спеціально створені табори.
У березні 1940 року радянське Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення — полонених розстріляти. Їх оголосили закоренілими й невиправними ворогами радянської влади. Відтак за півтора місяця, починаючи з квітня і до середини травня, за підрахунками істориків кати розстріляли майже 22 тис. польських офіцерів, сержантів і прикордонників.
Але навесні 1943 року, коли ці місця були окуповані німцями про масове вбивство полонених і поховання польських офіцерів у лісі під Смоленськом, довідався світ. Цей злочин отримав назву Катинська трагедія. Саме так називалося найближче село, біля якого виявили масові могили. Пізніше, після того, як знайшли інші масові поховання військовополонених поляків, а також оприлюднили секретні документи, термін «Катинський злочин» почали використовувати значно ширше.
Радянське керівництво всіляко заперечувало свою причетність до масового вбивства. У 1943 році Радінформбюро заявило, що повідомлення про Катинський злочин — це, ніщо інше, як геббельсівська пропаганда. Після того як гітлерівська армія відступила зі Смоленська чекісти провели власне розслідування. Його результат був очікуваним — поляків розстріляли німецькі окупаційні війська.
У результаті роботи спеціально створеної комісії спостерігачам продемонстрували листи й документи, які нібито, знайшли на тілах загиблих, які датувалися весною та літом 1941 року. Тут же при свідках була проведена ексгумація та експертиза кількох трупів, але ніхто не бачив, звідки саме викопали ці тіла, при них не було жодних документів і вони були одягнені в зимовий одяг.
Потім із цього приводи була дана пресконференція, але пояснити очевидні невідповідності чекісти так і не змогли. Врешті в кінцевих документах терміново змінили час розстрілу на вересень-грудень, але в показах свідків так і залишилися весняні й літні дати.
Малобюджетний фільм
Саме ці події 85-річної давнини взяли за основу автори фільму. Фільм є малобюджетною військовою драмою, яку зняли у Вест-Мідленді всього лише за 18 днів. Графік фільмування був вельми щільним — абсолютно не було часу для перезнімання чи замін. Головний актор, Алекс Петтіфер, був недоступний після останнього дня роботи, оскільки його вже очікувало знімання в іншому фільмі в Сполучених Штатах Америки.
Щоб вкластися, як в терміни, так і в бюджет, режисер картини Пйотр Шкопяк та оператор-постановник Едвард Еймс провели неабияку підготовчу роботу. За словами Едварда, вони зробили доскональну технічну розвідку. Упродовж двох днів оглянули кожну сцену та кожну локацію, скориставшись надійним видошукачем Artemis. При цьому заздалегідь були заплановані всі положення камери, ракурси та об’єктиви.
Така ретельна робота дозволила, коли справа дійшла до знімання сцен, заздалегідь точно знати, як і яку з них, автори зніматимуть. Усе це, очевидно, допомогло суттєво зменшити час фільмування, і залишитись у межах бюджету. Автори наголошують, що все було зроблено абсолютно без зусиль та присутнього в таких випадках, хаосу.
Велика заслуга в цьому чудового художника-постановника Ніка Тернера. Адже він та його команда були невтомними. Оператор і художник-постановник працювали пліч-о-пліч — це, справді, єдиний можливий спосіб зробити щось, навіть у межах далеко не самого велетенського бюджету.
Технічне забезпечення
Спочатку фільм хотіли знімати на 16 мм плівку, а потім збільшувати до 35 мм, але через обмежений час автори, зрештою, обрали цифровий варіант. Так само швидко оператор-постановник Едвард Еймс обрав камеру для роботи. Чоловік говорить, що обирав між двома камерами — Red або ARRI Alexa.
Маючи неабиякий досвід роботи з обома, Едвард, з усім тим, віддавав перевагу Red, але, виходячи, з ергономічного погляду все ж таки, обрав Alexa. Ще одним стимулом вибору саме цієї камери був той факт, що нею Роджер Дікінс знімав свій славнозвісний «Скайфоллі», відтак не було жодної причини не застосувати її в Бірмінгемі.
Також Едгар розповів, що обрав об’єктиви Leica Summilux C 18 мм, 25 мм, 35 мм, 50 мм, 75 мм та 100 мм із фіксованою фокусною відстанню. Чоловік уже бачив їх у роботі в колег і був просто зачарований якістю знімків. Оператор не послуговувався зумами чи довшими фокусними відстанями, обмежуючись лише цими шістьма об’єктивами. Він додає, що добре себе цим дисциплінував. Усе обладнання для камер знімальній групі надали в Movietech та Pinewood Studios.
Щоб ніколи знов
Що стосується постпроєктної роботи, у тому числі коригування, то вона була виконана на кіностудії Twickenham Film Studios. Для знімальної групи «Останнього свідка» було честю та насолодою працювати в компанії, яка має таку багату історію кіновиробництва, а також причетна до виготовлення деяких відомих сучасних постановок.
Над фільмом також працювали актори Алекс Петтіфер, Талула Райлі, Майкл Гембон, Роберт Вєцкевич. Сценаристом, окрім Пйотра Шкопяка, був Пол Шамбовський. Хоча фільм оснований на реальній історії вбивства польських полонених, історія головних героїв фільму є вигаданим переосмисленням тієї кривавої, трагічної події, яку надто довго приховували.
У той час інформація про Катинську різанину, як її пізніше стали називати, не розголошувалася як британським, так і американським урядами через делікатні стосунки з Радянським Союзом під час і після війни. Відтак з огляду на всі труднощі та на скромність бюджету, автори вважають, що те, чого їм вдалося досягти, просто вражає. Уся знімальна група, справді, доклала неймовірних зусиль, знімаючи картину на вулицях старого Вест Мідленду.
Джерела:
