Творчий шлях Гренвілла Бантока є яскравим прикладом невтомної праці та натхнення. Як композитор, диригент, хореограф та педагог він відзначився своєю здатністю до новаторства та експериментів, що дозволило йому залишити незабутній слід у світі класичної музики. Гренвілл був справжнім майстром оркестрової палітри використовуючи тональну різноманітність для відображення музичних задумів. Опери, балети, симфонії та сюїти наповнені драматизмом та ліризмом. Далі на birmingham-trend.
Обіймаючи педагогічні посади Банток відкривав молодим талантам шлях до мистецтва. Він зробив безцінний внесок у розвиток музичної освіти Бірмінгема та виховання непересічних музикантів.
Біографічні нариси
Гренвілл Рансом Банток народився в Лондоні у 1868 році. Його батько, знатний шотландський хірург мріяв бачити свого сина високопоставленим державним службовцем на теренах колоніальної Індії. Однак слабке здоров’я не дозволило Гренвіллу переїхати жити в іншу кліматичну зону. Юнак спрямував свою увагу на наукові дослідження і занурився у світ хімічної інженерії. Дивним чином вподобання змінились в бібліотеці музею Південного Кенінгстона. Серед старовинних рукописів Гренвілла зацікавили записи великих композиторів. Він відкрив для себе чарівну магію музики, почувши звуки дивлячись ноти. Молодий парубок вирішив присвятити своє життя створенню мелодій. Він вступив до музичного коледжу Трініті, а згодом продовжив навчання в Королівській музичній академії. Там Гренвілл зосередився на вивченні гармонії й композиції. Його талант і наполегливість були відзначені музичною премією Макфаррена.
Гренвілл Банток розпочав свою кар’єру ставши диригентом у комедійно-музичній трупі. Вони багато гастролювали. В цей період композитор написав перші легкі твори для супроводу театральних постанов. У 1897 році його запросили обійняти посаду диригента на концертах в Нью-Брайтон-Тауер. Згодом він став керівником Ліверпульського оркестрового товариства. У 1900 році Бантока призначили директором музичної школи Інституту Бірмінгема та Мідлендса. Впродовж 1908-1934-х років він працював професором музики в Бірмінгемському університеті. На цій посаді Гренвілл розробив унікальну програму музичної освіти. Вона включала вивчення літератури, математики та іноземних мов. Він вважав, що такі дисципліни сприятимуть глибшому розумінню та структурованому сприйняттю музичних творів.
Банток суттєво вплинув на створення в Бірмінгемі Симфонічного оркестру. У 1920 році на першому концерті щойно заснованого оркестру прозвучала його увертюра “Саул”. Саул буквально означає “вимолений”. Таким чином Гренвілл хотів підкреслити значущість заснування авторитетного музичного колективу міста. У 1930 році видатний маестро був посвячений в лицарі.
Особливості музичного звучання
На творчість Бантока сильно вплинули народні пісні Гебридських островів Шотландії та твори Ріхтера Вагнера і Ріхтера Штрауса. Його музика вирізняється особливою мелодійністю, яку водночас не можна назвати харизматичною. Унікальність звучання виявляється у вмілому поєднанні загальних та діатонічних акордів. В деяких фрагментах простежуються хроматизми, характерні для мелодій Сходу. Вплив східного звучання обумовлений навчанням для індійської державної служби. Підготовка вимагала глибокого занурення у культуру Індії, яка славиться своїми неповторними музичними мотивами. На зламі століть, музика Бантока здобула популярність завдяки певній новизні та простоті.
Визначні твори
У 1899 році талановитий інструменталіст створив оркестрову сюїту “Російські сцени”. Вона починається жвавою музикою, що відтворює атмосферу “На ярмарку”. За нею слідує елегантна “Польська мазурка” та ностальгічний “Вальс”, які разом створюють контраст між бурхливістю та спокоєм. Композиція завершується динамічним та виразним “Козацьким танцем”. Цікаво, що в кінці ХІХ століття для британців такі явища, як ярмарок та козацький танець були символами російської культури, хоча насправді вони належать українській традиції.
У 1909 році Банток представив світові Староанглійську сюїту для малого оркестру, яка є зразком майстерності аранжування. Вона включає лютневу музику часів Єлизавети I, що відтворює меланхолійну атмосферу середньовічної Англії.
Гебрідська симфонія, найвідоміший твір Бантока, була створена у 1915 році. Вона є втіленням шотландського духу, з мотивами, що відображають кельтський світ. Симфонія починається з туманного, загадкового настрою, поступово переходячи до бурхливого шторму, що символізує початок війни. Потім настає ліричний момент плачу через розлучене кохання. В кінці лунає пісня перемоги й туман розсіюється, залишаючи відчуття надії та спокою.
Після смерті композитора, який залишив безцінний музичний спадок, у 1947 році було засновано “Товариство Бантока”. Його першим президентом став Ян Сібеліус, один з найвизначніших композиторів світу. Він присвятив своєму кумиру третю симфонію. Едвард Елгар, чиї твори увійшли до світового класичного концертного репертуару, також присвятив Гренвіллу Бантоку один з найвідоміших своїх творів Марш № 2 з циклу “Урочисті і церемоніальні марші”.
Громада Бірмінгема вшанувала зірку класичної музики, встановивши меморіальну дошку на його честь.
