У класичному східноєвропейському розумінні «академічного театру опери й балету» в Бірмінгемі фактично не існує. І це трохи дивує, бо місто настільки велике й амбітне, що мало б давно побудувати такий із колонами, оксамитовими кріслами та суворими бабусями в гардеробі, палкими шанувальницями Модеста Мусоргського. Але Бірмінгем узагалі рідко йде класичним шляхом.
Тут вирішили, і це загальна практика для Англії, що балет окремо, опера окремо, а будівля, де вони виступають, — взагалі третя історія. Таким чином у місті з’явилися всесвітньо відомий Birmingham Royal Ballet та його постійна резиденція — Birmingham Hippodrome.
З оперою вийшов ще цікавіший фокус. Замість того щоб чекати на приїжджі гастролі, місцева Birmingham Opera Company вирішила: якщо немає класичної будівлі опери, то оперою стане все місто. Тому не дивуйтеся, якщо в Бірмінгемі ви потрапите на Верді чи Вагнера не в оксамитовому залі, а на занедбаному заводі, у торговому центрі чи на вокзалі. Більш докладно про цю незвичну театральну історію можна почитати на birmingham-trend.com.
Був балет лондонський, а став бірмінгемським
Подейкують, що для Бірмінгема поява власного Королівського балету свого часу стала певним шоком. До 1990 року Birmingham Royal Ballet узагалі базувався в Лондоні й вважався типовою столичною історією — із великими сценами, академічною публікою та традиційною британською любов’ю до «високого мистецтва».
Але згодом трупу вирішили перевезти до Бірмінгема, і це рішення тоді багатьом здавалося мало не культурною авантюрою — навіщо суворому індустріальному місту пуанти й пачки? Втім, експеримент спрацював настільки добре, що нині Birmingham Royal Ballet давно став однією з найвідоміших балетних компаній Великої Британії.
Місто, яке десятиліттями асоціювали виключно з металургією, заводами та серіалом «Гострі картузи», у підсумку перетворилося на один із символів британського класичного танцю. Сьогодні бірмінгемська трупа регулярно привертає увагу всього світу, і «винна» в цьому одна конкретна, абсолютно непересічна особистість. Художнім керівником компанії є легендарний Карлос Акоста — світова суперзірка балету.
Замість того щоби просто здувати пил зі старої класики, Акоста влаштував у місті справжню культурну революцію. Саме під його керівництвом народилася одна з найгучніших сучасних постановок — Black Sabbath — The Ballet. Так-так, вони поставили повноцінний балет під важкі рифи культового бірмінгемського хеві-метал гурту, зібравши шалені аншлаги.
Коли ж Акості хочеться класики, він випускає свою фірмову експресивну версію Don Quixote. З цими постановками бірмінгемські танцівники не сидять удома, а регулярно танцюють на міжнародних сценах (від США до Японії), або збирають овації в лондонському Royal Opera House.
І вся ця історія базується у Birmingham Hippodrome — театрі, який колись асоціювався радше з легковажними естрадними шоу та мюзиклами, а тепер став резиденцією для балетної панк-революції світового рівня.
Birmingham Hippodrome — виступають усі!
Отже, Birmingham Hippodrome — виходячи з назви закладу, мова мала йти не про балет, а про коней, які бігають наввипередки. І, що найцікавіше, історія цього місця аж ніяк не заперечує такого враження. Бо починав Hippodrome, збудований у 1899 році, саме як простір для видовищ — гучних, масових і абсолютно не балетних. Тут виступали навіть живі слони, а сцену за потреби затоплювали водою для морських вистав.
Бірмінгем узагалі ніколи не був прибічником культури «тихого шепоту в ложах». Тут завжди були певні, що гуркіт емоцій мають чути через кілька кварталів. Хоча із часом будівля, звісно, еволюціонувала, переживши кілька серйозних пластичних операцій. Перша велика модернізація відбулася у 1980-х, коли сцену нарешті розширили, щоби балетна трупа могла танцювати без ризику.
А вже на зламі тисячоліть, в 1999–2001 роках, театр закрився на грандіозну реконструкцію вартістю 35 мільйонів фунтів. Тоді від старої циркової естетики не залишилося і сліду: Hippodrome отримав скляний ультрасучасний фасад, нові репетиційні зали та акустику. Усе стало за строгими правилами «високого» мистецтва. Проте відчуття певної театральної універсальності після всіх реставрацій так і не зникло.
У наш час Birmingham Hippodrome — це не закритий елітарний клуб, а головний культурний хаб міста. Тут дивовижним чином уживаються гучні бродвейські мюзикли, масштабні гастрольні опери, витончений балет світового рівня і публіка, яка прийшла «просто подивитися щось красиве після важкого робочого дня». І в цьому є особлива чесність: ніхто не вдає, що це святилище муз.
Це чудово налагоджений, потужний механізм, який без зайвих церемоній та реверансів виробляє чисті емоції. І, мабуть, саме тому Королівський балет так органічно тут і закріпився. Бо Hippodrome не намагається здаватися чимось іншим — він просто працює як сцена, що готова прийняти всіх: від народного різдвяного шоу з попкорном до суворого академічного балету. Останній, до речі, іноді здається дещо випадковим, але дуже вишуканим гостем у місті.
Бірмінгемська опера: коли Верді співають на складі
А що ж опера? Виявляється місцева оперна історія Бірмінгема взагалі не схожа на ту «правильну» європейську модель, де опера — це мармур, кришталь, дорогий парфум і стійке відчуття, що без краватки-метелика тобі тут не раді. Тут усе набагато менш урочисто і значно більш… виробниче. Йдеться про Birmingham Opera Company — колектив, який давно і принципово відмовився вписуватися в класичні уявлення про високе мистецтво.
Головна іронія в тому, що ця компанія відома на весь світ не своєю «домашньою сценою», а якраз її повною відсутністю. Вони не прив’язані до жодного будинку, не сидять під золотими люстрами та взагалі поводяться так, ніби оперний театр — це якийсь анахронізм.
Тому замість традиційних залів глядачів ведуть у закинуті фабрики, колишні авіаційні ангари, сирі промислові склади індустріального району Digbeth та інші суворі місця, де зазвичай чекаєш побачити реп-батл чи нелегальний рейв, але точно не арії Верді чи Моцарта.
Загалом їхні постановки звучать як чистий культурний парадокс. Оперні зірки світового масштабу співають тут пліч-о-пліч зі звичайними мешканцями Бірмінгема, яких трупа регулярно набирає в масовку та хор просто з вулиці. Але така «неакадемічність» не заважає компанії збирати головні світові оперні нагороди. Попри свій «андеграундний» підхід, компанія є володарем престижної премії International Opera Awards. Тобто саме цей панк-підхід і зробив їх суперзірками.
Бірмінгемська опера й балет — мистецтво з характером
Попри свій нетиповий, майже «неакадемічний» шлях, балетне й оперне мистецтво в Бірмінгемі зуміло вибудувати власну вагу й авторитет. Тут не було класичної оперної імперії з історичними традиціями під мармуровими стелями, але це не завадило місту створити сцену світового рівня.
Birmingham Royal Ballet, Birmingham Hippodrome і Birmingham Opera Company довели, що мистецтво може народжуватися не лише в столичних палацах, а й у промисловому місті з характером. Нині їх визнають не лише місцеві глядачі, поціновувачі з тонкою душевною організацією, а й у всьому світі — як приклад того, як нестандартний шлях інколи приводить до найуспішнішого результату.
Джерела:
- https://www.birminghamopera.org.uk/our-house
- https://www.brb.org.uk/stories/birmingham-royal-ballet-and-national-ballet-of-canada-strengthen-international-relationship-with-don-quixote
- https://www.carlosacosta.com/birmingham-royal-ballet/
- https://www.birminghamhippodrome.com/about-us/who-we-work-with/
- https://spectator.com/article/ecstasy-from-birmingham-opera-company-wagners-rhinegold-reviewed/
