Репертуарні театри є особливою продюсерською формою театрального бізнесу, коли у закладі діє постійний репертуар, а оновлення відбувається рідко. Завдяки його незмінності в театрах діє постійна трупа. Інших акторів запрошують не часто, лише на конкретні спектаклі. Артисти закріпленої трупи забезпечені тривалими контрактами, а сталий репертуар дає їм можливість вдосконалювати свою гру. У 1913 році в Бірмінгемі був відкритий перший у Великобританії спеціально створений репертуарний театр. Його зазвичай називають Birmingham Rep, або просто The Rep. Далі на birmingham-trend.
Фундатор Бірмінгемського Репертуарного Театру
Значну роль у формуванні й розвитку мистецького закладу відіграв театральний режисер і продюсер Баррі Вінсент Джексон. У 1907 році він був директором театральної трупи “Pilgrim Players”. Колектив експериментував з грецькими драмами та п’єсами Шекспіра. У 1911 році Джексон зареєстрував Бірмінгемську Репертуарну Компанію і почав шукати приміщення. Для проєкту він вибрав архітектора Самуеля Кука, з яким товаришував ще з часів навчання у Бірмінгемський школі мистецтв. Будівництво розпочалось у 1912 році й тривало безперервно впродовж чотирьох місяців. У 1913 році на Стейшн-Стріт урочисто відчинив свої двері Бірмінгемський Репертуарний Театр. Він вміщував понад 450 осіб.
На церемонії відкриття Баррі Джексон продекламував поему “Могутня лінія” драматурга-резидента Джона Дрінкуотера, а потім представили виставу “Дванадцята ніч” за мотивами Шекспіра.
Джексон був надзвичайно відданий своїй справі. Він вважав, що театр повинен служити мистецтву, а не комерційним цілям, тому не шкодував власних грошей на залучення талановитих артистів та авторів цікавих творів. Перші два десятиліття Баррі Джексон особисто фінансував театр й витратив не менше 100 тисяч фунтів на його утримання. Бернард Шоу у своїх мемуарах згадував, що Баррі міг придбати шикарну яхту, але для нього театр був більшою розвагою ніж пусте катання морськими просторами.
Злети й падіння
Театр здобув репутацію одного з найкращих та найрадикальніших завдяки художнім досягненням. Лише впродовж 1913-1923-х років у ньому відбулось 36 світових прем’єр. Наприклад, твори Чехова і Толстого вперше поза батьківщиною були представлені у Бірмінгемському Репертуарному Театрі. У 1918 році тріумфальний успіх мала вистава Джона Дрінкоутера “Авраам Лінкольн”. Незвичний погляд на історичну особу мав широкий резонанс і трупу запросили у Лондон та на Бродвей.
У 1923 році Джексон був готовий закрити театр через низьку відвідуваність. Однак актори разом з режисерами після однієї з вистав оголосили про збір пожертв на наступний театральний сезон. Подія набула розголосу й театр залучився підтримкою 4000 тисяч прихильників. Новий сезон став переломним. Про театральні події почали з’являтися добрі відгуки завдяки новаторському підходу до інсценізації.
Фурор викликати дві вистави. Бернард Шоу, товариш Джексона та “творець інтелектуального театру” написав на замовлення цикл з п’яти п’єс. Першу, “Назад до Мафусаїла”, про Едемський Сад можна було побачити у репертуарному театрі. Навіть у XXI столітті її люблять ставити режисери з передовими ідеями. Другою приголомшливою виставою стала “Цимбелін”, за мотивами Шекспіра. У спектаклі вперше в історії театру актори були не в історичних костюмах, а в сучасних, притаманних для 1920-х років. Критики були шоковані нововведенням, але визнали художній прорив.
У 1935 році Джексон знову спробував поліпшити фінансовий стан театру пожертвами, але не вдалось зібрати навіть третини необхідних коштів. Баррі прийняв непросте рішення передати театр у муніципальну власність. Видатний продюсер зберіг контроль над творчою діяльністю трупи до своєї кончини у 1961 році.
Зірки театру та нове місцерозташування
Чимало акторів театру й кіно, які стали відомими на весь світ починали свої кар’єри на сцені Бірмінгемського Репертуарного Театру. Одним з перших, хто розкрив свій талант був Лоуренс Олів’є. Він брав участь у постановках “Макбет”, “Приборкання Норовливої”, “Дядя Ваня” та інших впродовж 1927-1928-х років. Для великого майстра це був незабутній досвід на все життя. Лоуренс завжди з теплотою згадував творчі роки у Бірмінгемі. Разом з ним перші театральні кроки зробила Пеггі Ешкрофт, яка прийшла в театр одразу після закінчення драматичної школи. Вони разом відзначились у спектаклі “Птах у руці” у 1927 році.
В ролі Гамлета проявив свій талант Командор Ордена Британської імперії Пол Скофілд. Пізніше шекспірівські ролі стали його візитною карткою на сцені, телебаченні та кіно. Однак однією з ролей, якою пишається сам актор, була жаба у мюзиклі “Жаба і Жаб’ячий Холл” у 1944 році. Пол став улюбленим актором для Пітера Брука, який у 1945 році дебютував у театрі з режисерською постановою “Людина і Супермен” за твором Бернарда Шоу.
У 1968 році за порадою Лоуренса Олів’є, отримати неповторний досвід, до колективу репертуарного театру приєднався Мел Гембон. Того ж року свій талант випробував Браян Кокс у спектаклі Отелло. Згодом він став одним з покровителем театру.
У 1971 році місцева влада перевела театр у нове місце на Площу Сторіччя. На його відкритті була присутня принцеса Маргарет. Заклад став більше орієнтуватися на молодь. У 1974 році відбулась світова прем’єра Девіда Едгара “Історія смерті”. Через брак коштів театр почав співпрацювати зі студією “Ренесанс”. У 1970-х роках до її складу входила Джуді Денч.
У 2011 році театр об’єднали з комплексом Бірмінгемської Бібліотеки. Таким чином відкрилась нова сторінка його історії. Бірмінгемський Репертуарний Театр продовжує залишатися майданчиком для новаторських постанов та відкритий до будь-якого прояву таланту.
