Бірмінгем у масовій уяві — це місто, радше асоційоване із заводськими трубами, роботою верстатів важкої промисловості, тобто тією “музикою”, яка значно голосніша за симфонічний оркестр. Але вся іронія в тому, що саме тут, серед фабрик, диму та стрімкого індустріального зростання, формувалася одна з найважливіших музичних традицій Великої Британії.
Втім, це лише верхівка історії, яка значно глибша та цікавіша, ніж може здатися, на перший погляд. Більш детально про музичний Бірмінгем, його фестивалі, концертні зали та людей, які створювали цю традицію, можна дізнатись на birmingham-trend.com.
Адже взаємозв’язок Бірмінгема із розвитком класичної музики варто розглядати крізь кілька ключових речей. Передусім — через ранні музичні фестивалі, які ще у XVIII столітті перетворили промислове місто на місце, де звучали прем’єри творів європейського масштабу. Саме Birmingham Triennial Music Festival згодом став одним із найавторитетніших музичних форумів Британії, а для багатьох композиторів — шансом увійти в історію.
Не менш важливою була й поява Birmingham Town Hall — будівлі, яка для XIX століття виглядала красномовною демонстрацією культурних амбіцій міста. Її створювали не просто як чергову адміністративну споруду, а фактично як окремий храм музики для фестивалів та великих концертів.
Початки: коли дим був густішим, а зірки — яскравішими
Якщо бути відвертим, то коли нині пересічному туристу запропонувати тур місцями європейської музичної слави, він радше обере Відень із його вальсами або Зальцбург із тінню Моцарта. Навряд чи хтось у здоровому глузді, марячи високим мистецтвом, одразу купуватиме квиток до Бірмінгема.
Але історична іронія полягає в тому, що саме тут, серед фабричної кіптяви та капіталістичного азарту XVIII століття, народилася одна з найпотужніших музичних тусовок Британії. Місцеві фабриканти досить непогано заробляли, а тож, ставши елітою міста, почали думати про культуру. Саме так з’явився Birmingham Triennial Music Festival — подія, яка швидко перетворилася на такий собі «парад зірок» загальноєвропейського масштабу.
Це не були скромні посиденьки для місцевих естетів. Організатори фестивалю підходили до справи з чисто бірмінгемським розмахом: якщо вже везти зірок, то тих, від яких фанатіє весь континент. У ті часи, попри непевну міську логістику, до міста примудрялися приїздити головні зірки тієї епохи. Сюди приїздив Нікколо Паганіні — скрипаль, про якого ходили чутки, ніби він продав душу дияволу (можливо, щоб не бачити бірмінгемських доріг).
На сцені фестивалю з’являлися й такі європейські знаменитості, як Антонін Дворжак та оперна діва Дженні Лінд, за якою божеволіла вся Європа. Навіть Артур Салліван, улюбленець британської публіки, вважав за честь відмітитися своїм виступом (і свіжим рукописом) на цій події. Найцікавіше, що в Бірмінгемі не просто грали абищо. Місто виступало солідним продюсером. Під фестиваль спеціально замовлялося написання нових творів, і — о диво! — ці замовлення ставали головними європейськими «хітами» свого часу.
Саме так вчинив Фелікс Мендельсон, написавши до Birmingham Triennial Music Festival свою безсмертну ораторію Elijah. Ба більше, прем’єра відбулася 26 серпня 1846 року під керівництвом самого автора, а ораторія стала одним із найбільших хітів XIX століття в усій Європі.
Великому фестивалю — велика сцена
Великий музичний фестиваль потребує великої сцени. Це аксіома. І якщо спочатку бірмінгемські концерти ще могли обходитися церквами чи тимчасовими майданчиками, то вже на початку XIX століття стало очевидно: місту потрібна окрема будівля, здатна приймати масштабні музичні події. Причому не просто «ще одна ратуша», а простір, який одразу демонстрував би амбіції Бірмінгема.
Так і виникла ідея будівництва Birmingham Town Hall — споруди, яка мала поєднати адміністративні функції з роллю одного з найсучасніших концертних залів Англії.
Проєкт доручили архітекторам Джозеф Гансом та Едвард Велч. Вони надихалися античною архітектурою, зокрема римським храмом Кастора і Поллукса. Через це Town Hall отримала масивний класичний вигляд із коринфськими колонами, який і донині виглядає так, ніби хтось випадково переніс цілий шмат Стародавнього Риму у центр промислового Бірмінгема.
Будівництво офіційно розпочалося у 1832 році, хоча процес одразу виявився складнішим і значно дорожчим, ніж очікували. Архітектори так відчайдушно прорахувалися з бюджетом, що в процесі будівництва примудрилися повністю збанкрутувати, а добудовували залу вже інші люди. До речі, Джозеф Гансом після цього так розчарувався, що плюнув на архітектуру й згодом винайшов знаменитий лондонський кінний екіпаж — «кеб Гансома».
При цьому Birmingham Town Hall стала однією з перших великих будівель Англії, де активно використовували чавунні конструкції — технологію, для свого часу доволі новаторську. Завершили будівництво у 1834 році. Його відкриття перетворилося на масштабну подію для всього міста. Перший великий музичний фестиваль у новій залі пройшов того ж року, і Town Hall майже одразу почала підтверджувати свою репутацію концертного майданчика національного рівня.
Особливо вражала акустика, яку сучасники називали однією з найкращих у країні. Парадоксально, але місто з гуркотом фабрик раптом стало ще й місцем, де дуже цінували правильне звучання симфонічного оркестру. Саме Town Hall зрештою перетворила Бірмінгем із міста, де просто проводили музичні фестивалі, на один із головних центрів британського музичного життя XIX століття. І, мабуть, це один із небагатьох випадків, коли міська ратуша увійшла в історію не через політиків, а через акустику.
Кузня кадрів: від металургії до консерваторії
Не менш важливим фактором розвитку класичної музики в Бірмінгемі стала музична освіта. Бірмінгем досить рано зрозумів просту річ: для великої музичної сцени потрібні не лише концертні зали й фестивалі, але й люди, здатні цю сцену наповнювати. Саме тому вже у XIX столітті місто почало активно підтримувати музичні школи, хорові товариства, роблячи акцент на професійній підготовці виконавців.
Згодом ця традиція привела до появи Royal Birmingham Conservatoire — одного з найавторитетніших музичних навчальних закладів Великої Британії. Консерваторія стала важливим центром підготовки музикантів, композиторів і диригентів, а також допомогла остаточно закріпити за Бірмінгемом репутацію міста, де класична музика є частиною культурної ідентичності, а не просто “приємним доповненням” до промислового пейзажу. Іронічно, але місто фабрик у підсумку навчилося виготовляти не лише вироби з металу, а й готувати музичні таланти.
Від Мендельсона до Оззі Осборна
Історія Бірмінгема та класичної музики виявилася значно міцнішою, ніж дозволяв думати стереотипний образ суворого індустріального гіганта. Від ранніх фестивалів та величного Town Hall до сучасної консерваторії й потужних симфонічних оркестрів — місто десятиліттями вперто та якісно формувало власну культурну традицію.
Тому, якщо розібратися, поява в цих же стінах наприкінці XX століття таких ікон важкої сцени, як Black Sabbath, навряд чи була чистою випадковістю. Хлопці просто продовжили бірмінгемську традицію робити гучно, масштабно і на весь світ. Але це вже зовсім інша історія.
Джерела:
- https://www.planethugill.com/2020/04/in-search-of-elijah-exploration-of.html
- https://bmusic.co.uk/what-we-do/who-we-are/history-1
- https://www.building.co.uk/focus/the-many-lives-of-joseph-aloysius-hansom/3162635.article
- https://www.theguardian.com/music/2007/oct/26/classicalmusicandopera1
- https://www.birmingham.gov.uk/info/50137/music_and_performance/1465/edward_elgar_and_the_dream_of_gerontius/2
