У ХІХ столітті грандіозні громадські будівлі були символом будь-якого амбітного, процвітаючого мегаполісу, і по всій країні було побудовано величезну кількість ратуш. Бірмінгем не був виключенням. Бірмінгемська ратуша була збудована в 1834 році й розроблена, як місце, де можна було б проводити публічні та міські збори, концерти та інші розважальні заходи, але головна відмінність полягала в тому, що вона не була штаб-квартирою місцевої адміністрації. Більш докладно про те, для чого слугувала бірмінгемська ратуша та які концерти тут слухали в ХІХ столітті читайте на birmingham-trend.com.
Спеціальна концертна зала
Бірмінгем на той час уже був великим музичним центром, і лобіювання його відомих музичних фестивалів Трієнале зіграло важливу роль в отриманні згоди на будівництво спеціального концертного залу. Після відкритого конкурсу міська влада обрала проєкт за зразком римського храму Кастора й Поллукса й передала контракт 27-річному проєктувальнику Джозефу Генсому і його напарнику Едварду Велшу.
Незабаром Генсом дуже пошкодував про своє рішення взяти на себе всю фінансову відповідальність: він серйозно недооцінив вартість і збанкрутував. Хай там як, але починаючи з 1834 року Ратуша стала місцем проведення знаменитих Бірмінгемських трирічних музичних фестивалів — три-чотири дні музики від стіни до стіни, вранці, вдень і вночі, які збирали кошти для міської лікарні. Тисячі людей стікалися сюди, щоби послухати «Месію» Генделя, симфонії Бетховена або найновіші європейські твори. Амбітний голова фестивалю, меценат Джозеф Мур замовляв провідним композиторам того часу писати масштабні хорові та оркестрові твори й запрошував їх до Бірмінгема, щоб вони диригували оркестрами, які їх виконували.
Величезною удачею було переконати Фелікса Мендельсона взяти участь у фестивалі 1837 року, щоб диригувати та грати на органі. «Ілля» Мендельсона, «Реквієм» Дворжака, «Сон Геронтія» та «Апостоли» Елгара — це лише деякі з фестивальних замовлень, а ще на фестивалі були виконані твори таких композиторів, як Сібеліус, Деліус, Гріг, Банток і Гуно.
Будівництво Бірмінгемської ратуші
Також слід зауважити, що Ратуша була побудована в той час, коли Бірмінгем був в авангарді протестів за національні демократичні реформи й забезпечив мешканців Бірмінгема форумом для політичних дебатів. Дійсно, до 1870 року це було місцем зустрічей для місцевого уряду та чинних прем’єр-міністрів того часу. Тогочасні політики, як відомо, виступали тут, включаючи славнозвісного Джозефа Чемберлена, який спочатку був членом місцевої ради, а потім перейшов до національної політики. Виступав тут і ліберальний прем’єр-міністр Вільям Гладстон.
Ратуша приймала багато інших заходів, включаючи музичні фестивалі та публічні читання. У 1853 році Чарльз Дікенс уперше публічно виконав тут «Різдвяну пісню». Він також проводив інші публічні читання, щоб зібрати гроші для Інституту Бірмінгема та Мідленда.
Зовні Бірмінгемська ратуша — це височенна споруда з колон і каменю. Але всередині шанована концертна зала відлунювала теплими, яскравими мелодіями великої кількості найлегендарніших музикантів світу. Популярне місце проведення заходів, Ратуша приймає музичні події та зібрання з моменту її побудови. Хоча стосовно будівництва, усе відбувалося не так гладко, як хотілося б.
Ратуша була спроєктована в стилі римського відродження і стала першою з багатьох монументальних ратуш, які визначали вигляд англійських міст у вікторіанську епоху. Нагадуючи храм Кастора й Поллукса в Римі, фасад Ратуші був викладений мармуром, але сама Ратуша побудована із цегли та вапняку, у якому були знайдені скам’янілості тварин і рослин. До того ж вона стоїть на цокольному поверсі висотою 20 футів і оточена колонами в коринфському стилі, по п’ятнадцять із кожного боку й по вісім на кожному фасаді. Будівля має 145 футів у довжину, 65 футів у ширину і висоту, і здатна вмістити 4 тис. осіб.
Трубний орган у Бірмінгемській ратуші
Архітекторам Джозефу Генсому та Едварду Велшу було доручено спроєктувати приміщення, але робочий процес був сповнений конфліктів. Генсом збанкрутував під час будівництва, і лише завдяки пожертвам Ратуша змогла відкритися до запізнілого музичного фестивалю, попри те, що була недобудована. Та всупереч складному початку, Ратуша таки стала культурним центром. Чарльз Дікенс проводив тут публічні читання, Мендельсон виконував прем’єри своїх творів, а сучасні артисти, такі, як Девід Боуї та Led Zeppelin, давали тут грандіозні концерти.
Але найбільш відомим і дивовижним у Ратуші все ж таки є трубний орган. Він являється найбільш культовим музичним інструментом, який коли-небудь з’являвся на сцені. Орган заввишки 70 футів, тобто, як два двоповерхові автобуси, славиться тим, що це перший англійський орган, труби якого вмонтовані в декоративну передню частину корпусу. У наш час, після двох капітальних ремонтів Ратуша стала місцем проведення різноманітних концертів, обідів, показів мод, випускних вечорів та конференцій. Ті ж відвідувачі, які зацікавлені в тому, щоби почути музику, яка виривається із 6 тис. труб органу, можуть відвідати щотижневі концерти.
До слова, з приводу концертів у ХІХ столітті. У 1840-х роках Бірмінгемську ратушу почали залучати до провінційних концертних гастролей, у яких брали участь виконавці, які з’являлися в цьому залі лише на один вечір. Відома шведська сопрано Дженні Лінд, наприклад, співала на концертах у Ратуші в 1846 і 1848 роках, а також брала участь у виставі «Ілля» в 1849 році. Виступи Лінд у Бірмінгемській ратуші відбувалися в епоху, так званої, «Ліндоманії»,
коли її обличчя з’являлося на будь-яких сувенірах — від сірникових коробок до ароматизаторів для свічок.
Провінційні концертні гастролі
Виступи Лінд у міській Ратуші на піку її кар’єри свідчить про високу репутацію цієї будівлі, як музичного майданчика в ті часи. Бірмінгемська публіка, здається, була так само захоплена Лінд, як і вся країна. Місцеві газети писали в той час, що Дженні Лінд дала безоплатний концерт у міській Ратуші Бірмінгема на користь Королівської лікарні. Інтерес, викликаний цією подією, був безпрецедентним, і з раннього ранку продовжувала прибувати величезна кількість високоповажних осіб із головних міст округи. Присутніми на концерті були три тисячі осіб.
Але все ж таки основна причина будівництва Ратуші це проведення бірмінгемських фестивалів. У 1855 році кореспондент «Музичного світу» писав, що за кілька місяців до великих фестивалів, музичні справи в місті завжди були досить тихі. Фестиваль зазвичай проходився в серпні, вересні або жовтні.
З усім тим, подальші газетні публікації підтверджують, що Бірмінгемська ратуша поступово ставала значущим музичним майданчиком. У другій половині століття в місті зросла кількість музичних товариств, переважно вокальних, але були й інструментальні. Одним із найпомітнішим був аматорський оркестр, створений у 1856 році, не лише для того, щоб акомпанувати Фестивальному хоровому товариству у їхніх концертах, але й давати оркестрові концерти з метою створення першокласного оркестру для Бірмінгема.
З розвитком музичних жанрів багато хто знайшов щасливий дім і гостинну публіку в Ратуші. У 1950-х роках з’явився джаз, рок-н-рол і приплив нових звуків із-за океану завдяки Дюку Еллінгтону, Каунту Бейсі та Бадді Холлі, але це вже зовсім інша історія.
Джерела:
