Бірмінгем, було третім за кількістю бомбардувань містом Великої Британії під час Другої світової війни. Ці численні бомбардування повністю змінювали міський ландшафт, завдаючи непоправної шкоди архітектурі міста. Потрапили під німецькі бомби й «храми культури». «Бірмінгемський репертуарний театр» — один із яскравих прикладів, який пережив, навіть не одну, а дві світові війни. Більш детально читайте на birmingham-trend.com.
Перша світова війна
«Бірмінгемський репертуарний театр» відкрився 15 лютого 1913 року. Його дебютною постановкою в новому приміщенні стала п’єса «Дванадцята ніч». До слова саме будівництво завершили за чотири місяці. Фінансову сторону взяв на себе театральна легенда тих часів Баррі Джексон, який повністю профінансував роботи.
Перша трупа була створена з аматорів театрального колективу «Pilgrim Players», які, починаючи з 1907 року ставили свої вистави по всьому місту. Слід зауважити, що «Бірмінгемський репертуарний театр» став першим спеціально збудованим театром у Великій Британії.
А вже через півтора року після відкриття розпочалася Перша світова війна. Початок бойових дій вніс у роботу театру певні незручності. Актори, працівники театру не могли удавати, що війна їх не стосується. Відтак вони виступали у військових шпиталях, розважаючи поранених і надаючи їм можливість відвернутися від жахіть війни. Ба більше, навесні 1915 року трупа театру, навіть гастролювала.
Крім того, деякі чоловіки з трупи театру пішли на війну, а деякі, які залишилися, але не брали участь у виставах, працювали на воєнних підприємствах, наприклад, на алюмінієвому заводі. Тим часом Перша світова війна надала шанс жінкам театру проявити себе, за відсутності чоловіків. Найвідомішим є приклад Мод Гілл, яка в 1917 році обійняла посаду режисерки театру, і стала першою жінкою-режисером у Великій Британії.
Початок Другої світової війни
Після початку Другої світової війни, уже 3 вересня 1939 року урядовим указом усі місця громадських розваг були закриті. Природно, що цей указ стосувався і театрів Великої Британії. Щоправда, через деякий час, стало зрозуміло, що це була помилка. Як з’ясувалося, такі заклади повинні працювати, хоча б для того, щоби підтримувати моральний дух людей.
Відтак деякі театри відновили свою роботу, пропрацювавши в такому режимі до самого кінця операції «Бліц». Робота переривалась лише кілька разів, у той час, коли відбувалися найжорстокіші бомбардування Бірмінгема, тобто впродовж трьох місяців із листопада 1940 року по лютий 1941 року. У цей період німецький «Бліц» був у самому розпалі.
Звичайно, що мова не йшла про відновлення роботи в режимі мирного часу, довелося йти на поступки. Це було пов’язано з питаннями безпеки. Крім того, великою незручністю стало обов’язкове затемнення приміщень. Адже не дозволялося освітлювати не лише вулиці, але і приміщення, щоб світло було видно ззовні.
Саме тому спочатку було змінено час вистав, зі звичних 18:40 та 20:50 на 17:35 та 19:45. Крім того, відправляючись на виставу в театр глядачі повинні були мати із собою протигази. Були сильні побоювання застосування німецькою авіацією газових атак.
Після того як кількість нальотів ще збільшилась, було прийняте рішення про перенесення початку вистав на ще більш ранній час. Восени 1940 року їх починали о 13:30 та 15:30, першу та другу виставу відповідно. Театральні програмки теж отримали риси воєнного дизайну. На одному аркуші паперу глядачам повідомляли, що друга вистава закінчиться о 17:30, і, що це гарантує 100% задоволення та комфорт під час повернення додому. Також на програмці була зображена літера «V», яка означала перемогу та британський прапор.
У програмках глядачам також повідомлялося, що в театрі практикуються світлові знаки сповіщення, які були розміщені з обох боків сцени. Ці сигнали повідомляли глядачеві, що все гаразд. Якщо ж оголошувалась тривога, ото всі охочі могли йти, але вистава при цьому не переривалася.
Відтак залишатися в театрі було не лише вигідніше, адже за перегляд вистави було заплачено, але й безпечніше. Крім того, навіть, якщо вистава переривалася, то актори продовжували розважати публіку імпровізованими мініатюрами, або вони просто співали разом із глядачами, щоби підтримувати бойовий дух.
«Бірмінгемський репертуарний» під час «Бліцу»
Після початку Другої світової війни в 1939 році «Бірмінгемський репертуарний театр» був змушений закритись. Хоча у вже в 1940 році він відновив свою роботу. При цьому німецькі бомбардування торкнулися приміщення театру. В 1940 році, під час найжорстокішої фази, було влучання бомби в гардероб театру. Відтак усі театральні костюми, що створювалися довгих тридцять років були знищенні.
Проте театр не здавався, вистави продовжувалися аж до грудня. Що правда, задля безпеки в театрі демонстрували лише денні спектаклі. Потім театр був закритий цілий рік, з тієї ж причини. Знову відкрили театр уже в кінці 1941 року, тоді вистави ставила стороння трупа, а пізніше, в 1942 році, повернулася основна трупа репертуарного театру.
Ще один примітний жест від театралів стався в 1943 році. Тоді трупа відзначала своє тридцятиріччя. На ювілей було вирішено не влаштовувати жодних святкувань, просто в цей день двері театру були відкритими для містян.
Лорд-мер Бірмінгема запропонував засновнику та режисеру театру Баррі Джексону створити серію вистав «П’єси в парках». Мова йшла про постановки, які ставилися просто неба на зелених зонах у Бірмінгемі. Такі вистави дозволяли залучити велику кількість глядачів. Для реалізації цієї ідеї був використаний фонд екстреної допомоги мера, а також підтримка Ради заохочення музики та мистецтв.
Відтак маючи необхідну фінансову підтримку для втілення цієї ідеї в життя, Джексон взявся до справи. Що правда, сам метр не режисував ці вистави, зате він був рушійною силою проєкту. При цьому порожній театр використовувався, як адміністративний центр.
У підсумку проєкт «Вистави в парках» мав неабиякий успіх у бірмінгемців. Театральні вистави відвідало більш як 36 тис. глядачів. Імпровізовані сцени з’явилися в Кеннон-Гіллі, Астоні, Хандсворті та Ворд-Енді. Вважай усе літо люди насолоджувалися театральним мистецтвом.
Повоєнні роки
Такий показовий успіх цього проєкту призвів до того, що в другій половині Другої світової війни в Бірмінгемі стався театральний бум. А після того, як «Бірмінгемський репертуарний театр» у 1942 році відкрився, його популярність серед бірмінгемців була незаперечною. Цікаво, що в одній з останніх вистав просто неба головну роль Гораціо в «Гамлеті» виконав молодий Пол Скофілд, помітний талант, який був вихований завдяки цьому проєкту та зміг розквітнути після закінчення війни.
Після того як фашистська Німеччина була переможена в Другій світовій війні, з настанням мирного часу «Бірмінгемський репертуарний» поставив свою першу повоєнну п’єсу. Нею стала вистава «Людина й Супермен» Джорджа Бернарда Шоу.
Цікаво, що режисером вистави став тоді ще майже нікому невідомий Пітер Брук, якому на той час ледь виповнилось 20 років. У повоєнні роки та пізніше свою кар’єру в театрі починали багато талановитих, хоч і молодих, як виконавців, так і режисерів.
Джерела:
